Очень быстро пролетело время,
Мне уж скоро будет пятьдесят,
Оглянуться даже не успела,
Вижу взрослыми своих ребят.
Я благодарю сегодня Бога,
Что Он вырастить их мне помог,
На своём пути преград встречала много,
Лишь с Христом преодолела я порог.
А порогов в жизни было много,
Пока вырастила я моих детей,
Трудно приходилось мне без Бога,
Когда знала только мир людей.
Была страшная обида к мужу,
Как он мог любовь нашу забыть?
И всегда: в жару и в дождь и в стужу,
Я его пыталась укорить.
Как он мог нас променять на водку?
И на похождения свои?
Променять ладью нашу на лодку?
И не видеть все страдания мои?
А Господь всё это пред увидел,
Прикоснулся к нам Своей рукой,
Обнял нас, ни разу не обидел,
И повёл Своею нас тропой.
Я прошу, Господь, дай детям счастья,
Охраняй Ты их Своей рукой,
Чтобы не постигло их несчастье,
Истины Ты им Свои открой.
На свои я силы не надеюсь,
Ты, Господь, помощник мне во всём
Лишь с Тобой я только ободряюсь,
За детей с молитвой стану я в пролом.
Выходя из дома, у порога,
Я благословляю своих чад
И Господь их сохранит в дороге,
Я уверена, всё будет точно так.
И Господь нас всех благословляет
Он ведь мыслит каждого спасти
И детей моих тихонько направляет,
И к Себе их хочет привести.
И благодарить я Бога не устану
За все дивные и чудные дела.
Он уврачевал мне в жизни рану,
Без Него бы? – где бы я была?
А теперь я в христианской церкви
Я Христу давно принадлежу,
Дети мои тут же со мной вместе,
Жизнью я довольна, не ропщу.
Комментарий автора: это стихотворение написано в 3 часа ночи 03,12,2006г. на одном дыхании
Крылова Антонина Петровна родилась 19.04.1957г. в
п. Балахониха, Арзамасского р-на, Горьковской обл. Там прошли её детские и школьные годы. После окончания 10-го класса приехала в Москву. В 1979 г. Вышла замуж, имеет двоих детей.Семейная жизнь не удалась,с 1989г осталась одна с детьми.В 1994г.уверовала,член церкви евангельских христиан в Олимпийской деревне. Ей всегда очень нравилась поэзия. В 2005 г. начала писать стихи, Господь послал ей дар. Её стихи в основном наполнены духовным смыслом, прославлением Бога и благодарностью Ему. Все они пропитаны искренностью,добротой
и любовью автора.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
Проза : Ясени - Мучинский Николай Це моє найперше оповідання. Викладена в нему історія реальна. Її розповів мені одного разу, коли приїзжав на курси підвищення кваліфікації в наш педуніверситет, мій рідний брат, він працював на той час учителем однієї з сільських десятирічок. В цей день брат заночував у мене. Сімя моя на той час була в селі і ми мали змогу майже цілу ніч розмовляти. Реальний Микола якийсь час був його учнем. Запитання в брата, до мене, після розповіді цієї трагічної історії, було таке: "Скажи мені чому так сталось? Я напевне не знаю в своєму житті людини, яка б більше за Миколу любили Бога і ось такий результат. Миколи нестало, така страшна смерть, і в ще досить в молодому віці.Чому такі хороші люди, які до того ще й люблять Бога - гинуть, а всяка погань процвітає? Ви можете догадуватись, що я йому відповів. Та коли він пішов вранці на заняття, я взяв ручку і написав цю історію.
Можливо її потрібно було б тепер підправити. Та я не хотів, а оце недавно, перечитав її знову і добавив в кінці буквально чотири рядочки. Не знаю чи в Миколи були сини, та знаю в Господа вони точно є.